Меню сайту

Вхід



До уваги вступників!

Проходження практики відбудеться у такі строки:

з 13.08 по 24.08 вступники спеціальностей: Право, Середня освіта (Образотворче мистецтво), Початкова освіта. Інформатика, Дошкільна освіта;

з 20.08 по 31.08 вступники спеціальностей: Середня освіта (Фізична культура), Середня освіта (Музичне мистецтво), Початкова освіта. Англійська мова, Соціальна робота.

 


 

 

До уваги вступників!

 

29.08.2018 – поселення в гуртожиток І курсу.

 

Олекса́ндр Анто́нович Ко́шиць

(Oleksandr Koshyts, 31.08(12.09).1875-21.09.1944)

kochyts 1- український хоровий диригент, композитор, етнограф, письменник-мемуарист та громадський діяч, Почесний доктор філософії Українського Вільного Університету (1937).

Саме у виконанні Українського республіканського хору під керівництвом Олександра Кошиця у 1922 році Нью-Йорк вперше почув український “Щедрик” в обробці Миколи Леонтовича, “маленьке українське диво”, що розійшлося всіма континентами, англомовну версію якого “Carol of the Bells” у всьому світі співають на Різдво. 

Походження

Олександр Кошиць народився в селі Ромашки Канівського повіту Київської губернії Російської імперії (нині Миронівського району Київської області України). Син священика, Антіна Гнатовича Кошиці (гербу Порай) і його дружини, Євдокії Михайлівни (з роду Маяковських), мав 8 братів та сестер.

Освіта

У 1884-1890 рр. навчався у Богуславському духовному училищі,

приміщення якого сьогодні складає частину корпусу КВНЗ КОР “Богуславський гуманітарний коледж імені І.С. Нечуя-Левицького,

у 1896 р. закінчив Київську духовну семінарію, у 1901 р. здобув ступінь кандидата богослов'я у Київській духовній академії, у 1906-10 рр. навчався (в класі теорії музики та композиції професора Григорія Любомирського) та викладав (вів клас хорового співу) у Музично-драматичній школі Миколи Лисенка.

Педагогічна діяльність та творчий шлях

Семінаристом Олександр Кошиця почав збирати народні пісні у селі Тарасівка (нині Звенигородского району Черкаської області). Його багатоголосі записи схвалив М. Лисенко й опрацював для хору декілька мелодій.

Після закінчення Київської духовної академії викладав у гімназіях Ставрополя і Тифліса.

У 1903-05 його було запрошено записати фольклор козацьких станиць на Кубані, за результатами експедицій О.Кошиця опублікував збірку "500 кубанських народних пісень".

Детальніше...

 

Іва́н Семе́нович Нечу́й-Леви́цький (справжнє прізвище - Леви́цький, 13 (25).11.1838- 2(15).04.1918) - український письменник, перекладач.

Походження

nechuy 1Іван Левицький народився в селі Стеблів Канівського повіту Київської губернії Російської імперії (нині селище міського типу в Україні, в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області) у сім'ї сільського священика. Батько його, Семен Степанович, був освіченою людиною прогресивних поглядів, на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. У Левицьких була велика домашня бібліотека, де Іван познайомився з історією України, творами Т.Шевченка, О.Пушкіна, М.Гоголя.

Освіта

У 1845 році поступив до Духовного училища при Богуславському монастирі.

У 1853-1859 роки навчався у Київській духовній семінарії.

У 1861 році вступає до Київської духовної академії та у 1865 році здобуває звання магістра.

Педагогічна діяльність та творчий шлях

Після закінчення семінарії Левицький працював викладачем церковнослов'янської мови, арифметики та географії у Богуславському духовному училищі.

Під час навчання у Київській духовній академії вивчає самотужки французьку і німецьку мови, вивчає твори української та російської класики, європейських письменників, філософів.

Іван Семенович згадував, за яких умов він вирішив стати письменником. Професори Київської духовної академії, де він навчався, не визнавали української мови й літератури. Один з них навіть висловився на лекції: “В інтересах держави добре було б спалити українську літературу”. Це й підштовхнуло взятися за перо. Писав таємно від своїх товаришів-студентів, з якими жив на одній квартирі. Навіть батькам не признавався, що став літератором. Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя «Думи про Нечуя». Він писав свої гостросоціальні твори у надто тяжкій для української літератури час, виступав проти русифікації України, шовіністичної політики російського уряду.

Після закінчення академії Іван Левицький викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865-1866 роки), викладає у Речі Посполитої в жіночих гімназіях Каліша (1866-1867) та Седлеця (1867-1872).

У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з'явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ тільки у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною.

Детальніше...

 

В музеї представлені такі розділи:

  1. Стеблівське коріння письменника.
  2. У Богуславському духовному училищі.
  3. Всесвіт Івана Нечуя-Левицького.
  4. «Богуславські» твори Івана Нечуя-Левицького.
  5. Пам’ять про знаменитого земляка.
  6. Етнографічний куточок.

Історія створення музею

У 1993 році

в нашому навчальному закладі було створено куточок, що висвітлював творчість І.С. Нечуя-Левицького, пов’язану з Богуславським періодом його життя; там були розміщені твори про Богуслав, зібрано ілюстрації, що висвітлювали побут Богуславщини 80-90-х років минулого століття;

педагоги та студенти (тоді ще) педагогічного училища, члени літературного гуртка «Самоцвіти» та оператори телестудії «Юність», підготували та транслювали на телебаченні навчального закладу цикл передач «15 хвилин з Нечуєм-Левицьким»;

створено збірку студентських творів «Лілеї шани», присвячених творчості та життєвому шляху письменника;

проводяться конференції за результатами дослідницько-пошукової роботи, вивчення мемуарів письменника, екскурсій місцями проживання героїв творів Нечуя-Левицького.

14 квітня 1994 року нашому навчальному закладу було присвоєно ім'я Івана Семеновича Нечуя-Левицького.

У 1994 році

за сприяння Сергія Левковича Хавруся, заслуженого працівника культури України, лауреата літературно-мистецької премії імені І.С.Нечуя-Левицького, лауреата обласної краєзнавчої премії імені М.Максимовича,

та у співпраці з колективом літературно-меморіального музею І.С. Нечуя-Левицького в Стеблеві

в нашому навчальному закладі було створено музей письменника «Богуславщина в житті і творчості І.С.Нечуя-Левицького».

muzey nechuy

Експозиційний матеріал поділявся на окремі розділи та підрозділи:

Детальніше...

 

Відкрито музей 2007 року на честь 40-річчя навчального закладу. Музей створено за ініціативою директора коледжу Лисака С.В. Експонати розміщені на третьому поверсі центрального корпусу у невеличкій кімнаті. Музей був створений завдяки зусиллям директора, його заступників, завідувачів відділами, пенсіонерів, викладачів та студентів коледжу. За зібраними матеріалами студенти написали десятки курсових робіт, рефератів з історії коледжу. Всі матеріали музею використовуються для поглиблення знань студентів про педучилище – попередника коледжу, про розвиток педагогічної освіти на прикладі свого навчального закладу, про перших викладачів та студентів, про випускників, які прославили його і ввійшли в історію навчального закладу.

muzeum 1

Детальніше...

 

 Богуславський гуманітарний коледж імені І.С.Нечуя-Левицького є одним із провідних навчальних закладів не лише Київської області, а й усього  центрального регіону України.

Розташовується коледж у приміщенні Богуславського духовного училища, історія якого починається у 1818 році.

Перше приміщення училища стояло на південному схилі монастирської гори. Будинок училища був дерев’яний. Навпроти училища стояв будинок інспектора, а на схилах гори зі сходу і заходу – п'ять будинків для вчителів та учнів. Першим наглядачем училища був Федір Андріївський.

У Богуславському духовному училищі навчались досить відомі пізніше люди: Іван Нечуй-Левицький, Євген Кротевич, Павло Клебановський, Олександр Кошиць. Не раз бував тут Тарас Шевченко, коли возив попівського сина на навчання у Богуслав. Відвідували його також Марко Вовчок, яка деякий час жила в Богуславі та Хохітві, Микола Гоголь, коли їхав з Одеси в Кагарлик до матері.

1859 року училище перевіряв ревізор, професор Київської духовної семінарії Феофан Лебединцев. Він зробив висновок, що приміщення старе і надалі використовувати його не можна. Тому Київська патріархія вирішила збудувати нове приміщення для училища, за межами монастиря.

У 1884 році його було споруджено на території, де в давнину розташовувався богуславський полк під командуванням полковника Самійла Самуся. Нижче, в бік річки Росі, для училища була споруджена церква. Освячена в день Святої Покрови, вона отримала назву Покровської.

У новому приміщенні духовне училище проіснувало з 1884 по 1903 рік. Потім воно було закрите, а в його стінах влаштували притулок для духовенства. Після революції 1917 року притулок закрили, а в 1918 році тут розмістився відділ народної освіти. До речі, його першим завідуючим був Євген Кротевич, пізніше відомий письменник.

У 1923-1925 рр. тут розміщувався Богуславський педагогічний технікум, який у 1925 році разом із Звенигородським училищем був приєднаний до Корсунського педагогічного училища.

Згодом у цьому приміщенні було відкрито середню школу, для якої в 1965 році було зведено нову будівлю, а в будівлі духовного училища розташувався піонерський табір.

У 1966 році наказом Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР № 215/2 від 31 серпня 1966 року було відкрито філію Ржищівського педагогічного училища. У 1967 році було створено самостійний навчальний заклад - Богуславське педагогічне училище.

Так було розпочато підготовку майбутніх педагогів у Богуславі. У 1966 році в Богуславському відділенні Ржищівського педагогічного училища почали навчання студенти шести академічних груп за спеціальностями «Початкове навчання» та «Дошкільне виховання».

Завідувачем Богуславського відділення Ржищівського педагогічного училища було призначено Романа Петровича Ткача. Закінчив Вінницький педагогічний інститут ім. М.Островського, факультет фізичного виховання (1958-1963), має вищу кваліфікаційну категорію. Педагогічне звання «викладач-методист», відмінник народної освіти України.

 

Розташувався новий навчальний заклад у приміщенні колишнього Богуславського духовного училища.

 

 

Детальніше...

 

Актуально

До уваги вступників!


Накази зарахування розміщено у розділі "Вступнику"

Конкурс "Юні таланти"

Офіційні веб-сайти